Портрет гетьманівни Єлизавети Повертається

Українські реліквії повертаються на рідну землю: портрет, якому майже 100 років, що вважався втраченим, насправді близько сорока років перебував у сім’ї фермерів у невеликому містечку Оберстдорфі (Німеччина) та зачаровував своєю красою оточуючих. Ніхто й гадки не мав, що ця прекрасна дівчина на картині не хто інша, як донька українського гетьмана Павла Петровича Скоропадського. Хто така Єлизавета, ким була художниця, що створила портрет, та історію картини розповідаю далі.

Єлизавета Павлівна народилася 27 листопада 1899 року у козацько-гетьманській сім’ї Павла й Олександри Скоропадських, ставши другою дитиною в сім’ї, а назвали її на честь батькової тітки Єлизавети Милорадович. З дитинства вона була оточена увагою та вихована в дусі патріотизму й любові до України. З ранніх літ гетьманівна тяжіла до мистецтва; перебуваючи у маєтку в Чернігові, вона завжди із захопленням спостерігала за роботою сільських дівчат, що збирали глину і співали українських пісень. З того часу і сама почала займатися ліпленням з глини, згадуючи у своїх мемуарах: «...Маленькою подобалося мені виліплювати всякі фігурки».

Тому з часом свою професійну освіту вона здобула у першої в росії жінки-скульпторки з академічною освітою – Марії Діллон, після чого проходила навчання у Берліні та Флоренції у відомого скульптора Федеріко Андреотті. Роботи Єлизавети все частіше почали з’являтися на виставках, їй приходили замовлення з Голландії та Фінляндії, а німецька преса тільки схвально оцінювала роботи майстрині, підкреслюючи її чудовий талант. 

Під час вимушеної еміграції Єлизавета стала допомагати батьку. Коли той започаткував гетьманський рух, виконувала роботу його секретаря. Завжди й у всьому вона підтримувала своїх батьків та їхні ідеї, у своїх споминах писала: 

Єлизавета завдяки своїм визначним зусиллям та активності стала вагомою політичною постаттю, яка не тільки морально, а й матеріально підтримувала українців. Саме вона створила Комітет допомоги голодним в Україні, щоб привернути увагу західної спільноти до жахливих подій у 1932-1933 роках.

Після смерті батька та старшої сестри Марії у 1959 році як найстарша дитина в родині вона очолила гетьманський рух, відповідно до написаних Павлом Скоропадським «Актів про дідичність Гетьманської Влади та порядок правонаступництва в нашому Роді на принципі Старшинства» та віддано продовжувала справу своєї сім’ї до кінця свого життя. 

Та гетьманівна виявилась не лише прекрасною політичною діячкою та чудовим скульптором, але й натхненням для створення творчих робіт художниці Ольги Карлівни Мордвінової. Сама ж гетьманівна згадувала, що в Тростянецькому маєтку в дитинстві їх із сестрою вбирали в українські строї, що мали дуже святковий вигляд. Навіть на еміграції Єлизавета Павлівна мала декілька народних костюмів, тому в одному з них її й зобразили на портреті. 

Сама ж художниця Мордвінова О. К. походила з родини Чарльза Хіза – особистого вихователя дітей російського імператора Олександра ІІІ. Ще в дитинстві вона стала гарною подругою дружини Гетьмана Павла Скоропадського Олександри Дурново, коли разом вони брали уроки малювання. Так, дружбу вони пронесли крізь роки, підтримуючи одна одну, як у хороші, так і в лихі часи.

Згодом Ольга вийшла заміж за Анатолія Мордвінова, флігель-ад'ютанта Миколи II. Після зречення царя вони дісталися Німеччини і тривалий час мешкали у Скоропадських. Ольга й сама сильно виручила сім'ю Скоропадських. Коли у 1945 році радянська армія захопила Берлін і Павло Петрович від отриманих під час обстрілу поранень помер, вони деякий час жили в помешканні Мордвінових.

У 20 роках XX століття Павло Скоропадський замовив низку портретів, які вже за незалежності передала до Музею гетьманства в Києві молодша донька гетьмана Олена. Не вистачало лише одного портрету, що так подобався українцям на еміграції і розлетівся листівками по всьому світу – портрету Єлизавети, що був створений у 1922 році.

Ця картина була написана за мотивами раніше зроблених фотокарток і все життя Єлизавети вона зберігалась у її будинку в Оберстдорфі, але після смерті гетьманівни портрет так ніхто й не знайшов. Оскільки дітей вона не мала, маєток, ймовірно, був проданий разом з меблями та особистими речами гетьманівни. Тільки нещодавно стала відома історія цього портрету: про нього розповіла пані Катарина Шалль, саме вона зацікавилась картиною у батьківському домі та вирішила з’ясувати, хто на ньому зображений. 

За її розповіддю, коли Катарининому батьку було близько 15 років, у газеті він прочитав оголошення про те, що в його місті ліквідовують якесь домогосподарство. Пан вирішив піти й поцікавитись станом речей у маєтку, оскільки захоплювався колекціонуванням поштових марок та сподівався знайти там цікаві екземпляри. Марок він так і не знайшов, але за дверима побачив картину, що просто вражала своїми кольорами. На ній була зображена прекрасна жінка в українському національному вбранні, її погляд зачарував парубка, і господар домогосподарства віддав йому картину безкоштовно, інакше б вона потрапила на смітник. Так портрет провисів в будинку останні 40 років, допоки на нього не звернула увагу Катарина й не вирішила знайти інформацію про зображену жінку через пошук за фотографією у Google. Таким чином вона дізналась про те, що ця прекрасна жінка насправді сама гетьманівна. 

Образ Єлизавети на портреті став натхненням і для бренду українського вбрання «Etnodim», тому вони реконструювали сорочку, провівши колосальну роботу над дослідженням особливостей візерунку та крою. У процесі розробки сорочки Скоропадської вагомий внесок здійснили знавці регіональних особливостей полтавської вишивки та Музей Івана Гончара у Києві, який надавав доступ до своєї колекції та експертні знання у цій справі. Завдяки ресурсам музею, проєкт збагатився глибокою автентичністю вишивки, що відіграло ключову роль у створенні унікального дизайну сорочки. Орнамент виконано в трьох техніках: лиштва (шиття білим по білому), штапівка (настил стібків на тканині) та вирізування (шиття з прорізуванням тканини). Сорочку ручної роботи було подаровано до колекції Музею гетьманства, про що він сповістив у своїх соціальних мережах. Тепер сорочку з великою історією «Скоропадська» може придбати кожен охочий, щоправда, вже машинного шиття.