НА ДВОРІ ГЕТЬМАНА КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО

Серед нашого еміграційного суспільства добре відома картина мистця Петра Андрусіва «На дворі гетьмана Кирила Розумовського». Картина ця була написана в 1967 році, а її репродукція послужила для видання цьогорічної різдвяної картки, яка появилась заходами УНПомочі. Тисячі наших людей втішатимуться прекрасною карткою твором визначного українського маляра на історичну хвилюючу тему. Цей твір, крім мистецької вартости, має також історично-пізнавальну цінність.

Мовою барв маляр розповідає про давноминулі часи колишньої гетьманської України, про добу, яка за словами історика проф. О. Оглоблина «з повним правом може бути названа iм'ям Розумовського».

За його твердженням «це була доба останнього піднесення старої козацько-гетьманської держави, доба економічного зросту Лівобережної України і буяння української національно-політичної думки, доба блискучого розвитку української культури та мистецтва».

Петро Андрусів - маляр широкого діяпазону, відомий насамперед як творець картин на історичну тематику. В його багатому мистецькому дорібку є портрети, пейзажі і багатофігурні композиції, більшість з яких - це картини історичної тематики, княжої та козацько-гетьманської доби. Він належить до тих небагатьох мистців, що культивує у нас історичне мистецтво.

На картині бачимо людей провідної верстви тогочасного суспільства в гетьманському палаці в часі прийняття чи балю. Маляр показує нам КОЛИШНЄ наше панство. Цим картина Андрусіва відрізняється від багатьох картин українських мистців 19 ст., які під впливом «народницької» ідеології з її ідеалізацією бідних і покривджених, показували у своїх творах Україну, як країну бідних селян. Ці мистці переважно змальовували похилені, кривобокi хатки, босих обдертих селян з торбою за плечима, чим вони понижували Україну.

Картина написана кольоритно, просторо, легко, а разом з тим, маляр детально виписує пишні одяги, колони палацу і драпування.

Розкриваючи психологічні риси зображених фігур, маляр дав кожному з них яскраву характеристику; розум, інтелігентність і вихованiсть світять з обличчя кожної особи.

Тут слід зазначити, що на Україні на ті часи вже було поважне коло української патріотичної інтелігенції, блискуче розвивалася українська культура. Освіта в старій Гетьманщині була на висоті: майже в кожному селі була школа, а там, де не було школи, дітей вчили «мандрівні дяки». В Чернігові й Переяславі були колегії, а в Києві Могилянська Академія, з якої виходили професори, учителі й взагалі культурні діячі. В Академії вчилися не тільки діти козацької старшини, але й діти простих козаків селян.

Багато молодих людей з України, для доповнення освіти, їздили вчитись закордон, до західньоевропейських університетів. У гетьмана Кирила Розумовського були пляни створення першого університету на Україні в Батурині. Передових людей старої України,- людей державнотворчоï верстви, дехто недолюблює, особливо ті люди, що затруєні соціялістичними ідеями, вірою всесвітнє братерство, уважаючи колишнє наше панство поневолювачами українського народу. Вони чомусь недобачають того, що колишнє наше панство, було державнотворчою верствою, в своїй більшості було патріотичним, свою працю і свої знання, здобуті у високих школах і на державній праці, віддавало для добробуту свого народу, піднесення його освіти і культури, його національній волi i державній незалежности.

Недолюблювання нашого українського панства, провідної на ті часи верстви, витворилось у нас завдяки народницьким дослідникам, які не цікавились державницькими аспіраціями, а цікавились в першу чергу народом, його соціяльним і культурним становищем. Витворилось враження, помилкове в своїй основі, що українська нація складається з самих простих людей, і що ніякої аристократії своєї у нас не було.

Насправді ж ми мали свою, українську аристократію, і то високо освічену і патріотичну. Хоча російське урядове ставлення до прав українського шляхетства загалом було негативне, то наша українська аристократія не ставила себе в принижене становище у відношенні до російськоï аристократії. Навпаки, вона ставила себе вищою за них і була вищою.

Серед передових кіл старої Гетьманщини - генеральної й полкової старшини, як також серед передових кіл культурних діячів, панувала думка - ідея споконвічности української шляхетської верстви, а разом з цим ідея вищости українського шляхетства. Вони уважали, що все українське козацтво є «чин рицарський і стан шляхетський». А що вже говорити про старшину? Наша старшина була вищою за російське офіцерство. Це була яскрава державницька ідея. Фундаментальні основи українського шляхетства виводились насамперед з привілеїв польських королiв для Київської Землі, Гетьманські статті й грамоти царя Олексія українській шляхті й козакам «яко рицарству».

Картина П. Андрусева: «На дворі гетьмана Кирила Розумовського» відкриває завісу над тогочасним життям. Вдумливому глядачеві ясніше буде уявити людей провідної української верстви тих часів, що жили i дiяли на славу своєї Батьківщини - України.